Сегодня в смт Чкаловське 18.01.2021

«Однажды в Одессе», або Пригоди киянина в перлині Чорного моря

Мене звати Максим, мені 36, працюю Product Owner в компанії Customertimes. Народився, вчився і майже все життя прожив у Києві. Кілька років провів в Італії — у дитинстві, а згодом отримував там MBA у Bologna University Business School (банківська сфера та фінанси) та стажувався у головному офісі UniCredit, Мілан. Трохи побачив світ: відвідав 30+ країн. І от три з половиною роки — з червня 2015-го до жовтня 2018-го — прожив в Одесі. Цією історією хочу поділитися з вами.

Розповідь буде цікава тим, хто розмірковує про переїзд до Одеси і вагається. А також тим, хто вже переїхав і, можливо, не до кінця зрозумів, куди потрапив.

Стаття написана здебільшого українською, але деінде вставлятиму фрази російською, бо інакше неможливо передати «непереводимую игру слов с использованием идиоматических выражений». Читаючи попередню статтю про Одесу на DOU, звернув увагу на багато коментарів, зокрема їдких. Звісно, Одеса — це колоритне місто, воно комусь дуже подобається, як-от мені, а хтось одразу хоче звідти поїхати. Я тут просто ділюсь своїм досвідом і сподіваюсь, що він буде комусь корисним. Тому не судіть суворо.

Схід сонця в Одесі

Як я опинився в Одесі

До переїзду в Одесу я тривалий час працював в італійській банківській групі на різних посадах і мав непогані перспективи. Але в якийсь момент мені, більш гуманітарній людині, стало цікаво, як працюють програми, сайти тощо. До того ж IT-ринок динамічно розвивався. Я почав уважніше до нього придивлятися і вирішив змінити сферу. Це був тривалий і складний процес, але він не у скоупі нашої сьогоднішньої розмови.

У 2015 році одна з великих компаній активно сватала мене до Польщі, але у них все відбувалося ну дуже повільно — тижнями. Одного вечора — пам’ятаю, це був четвер, — побачив вакансію в Одесі та вирішив «суто заради приколу» надіслати CV. Уже наступного дня мені зателефонував рекрутер. У вихідні я виконував тестове завдання. У вівторок проходив онлайн-співбесіду з Delivery Manager. У четвер — із клієнтом. Як казав класик: «Шутки шутками, но могут быть и дети». Тож у понеділок у мене був офер і... шок. Я мав переїхати за 15 днів. А ще 10 днів тому це все було лише жартом. Ішлось про дуже цікавий проєкт: велика компанія, аутстаф, клієнт — компанія із Fortune 100, фінансовий домен, пряме підпорядкування Product Management на боці клієнта... Хто розуміє, той оцінить. Я «был вынужден согласиться».

Переїзд

Я вдячний рекрутеру за оперативність (у попередній статті про Одесу читав про «розторопність одеського хайрінгу», та в мене був зовсім інший досвід), за повну інформацію про місто і допомогу з рієлтором, який врешті не знадобився, а також за жирний релокейт-бонус. Своїми порадами та підтримкою швидко адаптуватись допомогла колега з retention.

Офіс був дуже комфортним, у частині політик, тренінгів мінімум бюрократії: одразу онбордишся на проєкт. Команда теж зробила все, щоб я почувався як удома. Мене зустрів Delivery Manager, приділяв мені достатньо уваги. Я багато чого навчився у нього з погляду дипломатії, гумору, IT-ринку. DevLead — хлопець у малиновій футболці та джинсових шортах — розповів про процеси та церемонії. Мені його дрескод після 10 років корпоративної культури був трохи незвичним.

Із вдячністю згадую ці сесії: оскільки всі процеси працювали досить чітко, то тепер на своїх проєктах намагаюсь їх будувати схожим чином. QC протягом кількох мітингів ввів мене у курс справи щодо продукту, щоправда, трохи на свій манір: часто із міцним слівцем. Але це було дуже доречно і тому тільки сприяло розумінню. Без тих зустрічей у мене точно нічого б не вийшло, тому дуже йому вдячний. Протягом тих років ми з командою пережили багато моментів — як приємних, так і не дуже. Я давно не зустрічав людей, які б настільки пристрасно ставились до того, що роблять. Ми разом зросли професійно. Це було справді круто.

Житло

До переїзду в Одесі я був лише кілька годин проїздом, а в усьому місті знав лише одну людину. Але саме вона й допомогла знайти квартиру, яка задовольнила мої вимоги. Одразу скажу: жив у самому центрі, на розі Гаванної та Ланжеронівської вулиць, де розташований ресторан смачної української кухні «Куманець». Офіс компанії був на Дерибасівській. Тож 90% часу я проводив у центрі, а у віддалені райони їздив рідко, скільки разів — можна «посчитать пальцами одной руки». В основному для шопінгу («City Center» на Таїрова та «Рів’єра» на Фонтанці), навідував друзів у Grande Pettine та «Совіньйоні». А також, на жаль, потрапив в обласну лікарню.

Функція пошуку оптимального житла має безліч параметрів, і всі вони персональні. Я вирішив жити поруч з офісом, у самому центрі. Мені по кайфу бути у вирі подій. І я не хотів витрачати по дві години на день просто на дорогу. Так, я більше платив за оренду. Але якщо врахувати витрати на транспорт, — наприклад, таксі ввечері, бо плентатись в маршрутці після важкого дня «это не фэн-шуй», — та й ті «загублені» дві години на день, то дешевше виходить жити в центрі. Крім того, усього за 20 хвилин можна дістатися до моря. Всі активності теж поблизу.

Серед мінусів: старий будинок. Але квартира була одразу після ремонту, тому ок. Буквально кілька разів за час проживання виникали проблеми з комунікаціями: вимикали воду та електроенергію. Проте це ставалося через великі аварії, страждав весь центр, тривало це максимум добу. Тоді я ходив до спортзалу і душ приймав там або в офісі.

Перші враження та адаптація

Перші враження про місто були змішані. З одного боку, було складно через шалений темп на роботі: увімкнутися в процес потрібно було «ще вчора». Графік — зміщений: спілкувався з клієнтом в неробочий час (West Coast). Тому в деякі дні доводилось сидіти в офісі до 9-ї вечора, а часом і довше. Але й починав працювати пізніше, близько 12:00.

Як уже казав, не знав у місті практично нікого. Протягом першого року, а особливо в перші три місяці, я кілька разів поривався все кинути й втекти до Києва. З другого боку, коли у перший вечір гуляв Приморським бульваром, мені здалося, що я десь на Лазуровому узбережжі. І тоді я сказав собі: «Ти ж усе розумів, коли йшов сюди. Тому наберись терпіння».

Мене врятувало кілька речей. Море... Мені воно допомагає, бадьорить, лікує, заряджає. Влітку щонайменше кілька годин на тиждень обов’язково там проводив. Мої улюблені пляжі — «Ланжерон» і «Чкаловський». На щастя, розклад дозволяв мені бувати на морі до роботи. Ті дні були дуже продуктивні. Обов’язково раджу зустріти схід сонця на байдарках: для побачення навряд чи знайдеться щось більш романтичне (шукайте тут).

А ще прогулянки... Я зносив багато пар взуття, гуляючи «Горсадом», сквериком Остапа Бендера, Дерибасівською, Пале-Рояль, Катерининською (вулицею і площею), Приморським бульваром, Тещиним мостом, Потьомкінськими сходами, Стамбульським і Грецьким парками, площею біля Оперного, біля будинку з однією стіною та у справжньому одеському дворику навпроти (там ворота зазвичай відчинені), а ще Морвокзалом і парком Шевченка. До речі, там на Алеї Слави вічний вогонь горить весь час. І це викликає велику повагу. Мені також дуже подобаються одеські вказівники з назвами вулиць. Вони розташовані на перехрестях у центрі та допомагають краще орієнтуватись містом. А ще вони дуже милі.

На той момент я марно намагався згадати хоча б кілька місць у Києві, де можна було б так чудово прогулятись. Хіба що Маріїнський парк. Деякі парки у Києві (навіть у самому центрі) не дуже доглянуті й погано освітлені в темну пору доби. В Одесі навіть узимку місця для прогулянок світяться всю ніч. Щоправда, зараз у Києві відкрилось кілька класних локацій: Андріївська церква — Володимирська гірка — скляний міст — Пейзажна алея — Воздвиженка, каток біля «Рошену», парк «Наталка» тощо.

Просто мушу окремо розповісти про Трасу здоров’я. Це дорога уздовж моря від «Ланжерона» до «Аркадії» завдовжки 6 кілометрів. Тут є безліч спортивних майданчиків, спеціальна смуга для велосипедистів, ролерів, скейтерів — туди краще не потикатися пішоходам, бо переїдуть і навіть вибачення не попросять. І таки матимуть слушність. Також там є скеледром. Цією трасою люди бігають, прогулюються, влітку сюди приїздять пожити в наметах, тут проводяться різноманітні тренінги й практики. Іншими словами, назва повністю відповідає змісту. Все це непогано доглянуто та освітлено, патрулює поліція, стоять камери. Аналоги в Україні мені не відомі.

Для любителів екстриму в парку Шевченка збудували майданчик для ролерів і скейтерів. Там є рампи та інші спеціальні пристрої. Рекомендую побувати хоча б, як я, у ролі глядача.

Окрім моря та прогулянок, мені надзвичайно допомогли адаптуватись хобі. Завдяки їм я міг відірватися від роботи, познайомитися з новими людьми, а також краще пізнати колорит міста і відчути його атмосферу. Перші мої знайомства поза роботою сталися на танцювальному майданчику.

За кілька місяців до переїзду я почав відвідувати у Києві уроки сальси. Мені порадили тренера в Одесі, і я одразу пішов до нього. Класні заняття, а про танцювальні вечірки на березі моря взагалі мовчу. Крім того, у Києві трохи займався айкідо, тому вирішив продовжити в Одесі.

Трохи згодом надумав прокачати навички комунікації та техніки мовлення, знайшов класного тренера з акторської майстерності. Певний час займався східними практиками, зокрема цигун. Спробував альфа-гравіті. Відвідував місцеву групу Toastmasters. Іноді у мене було по 6 занять на тиждень.

Згодом я вже не почувався самотнім, а на роботі стало легше. Вивільнилось більше часу та з’явилась компанія, щоб потусити. Не дуже люблю гламурні та помпезні місця: в «Ібіці», «Парку Резиденс» та «Ітаці» був лічені рази. Мені більше до смаку душевні клуби: True Man (сходи сонця там магічні) та «Пляжник». Кілька затишних закладів є і в центрі, наприклад Central Bar, The Fitz, Trevelers Coffee.

Побут

Налагодити побут в Одесі мені вдалось швидко. Поблизу мого дому, у 15 хвилинах ходьби, був Новий ринок. Ціни нижчі, ніж на Привозі, але все одно досить високі, якщо порівнювати, скажімо, із Деміївським ринком у Києві. Купити там можна все. Також у центрі є кілька мережевих супермаркетів: «Таврія В» та «Обжора». Вони невеликі, але загалом їхній асортимент, а також продукти з ринку, повністю задовольняли мої потреби.

Треба бути готовим до того, що в супермаркеті в Одесі продукти теж дорожчі, ніж у Києві. Якщо порівнювати з цінами «Мегамаркету» на метро «Олімпійська» (а це недешевий магазин), то молочка, яйця та інші продукти в «Таврії» дорожчі приблизно на 10%. В «Обжорі» вони коштують ще більше: цей супермаркет цілодобовий.

Також в Одесі дорожчий інтернет. За місяць підключення через провайдер soborka.net платив близько 190 гривень. Для порівняння: у Києві на Печерську зараз плачу за батьків 90 гривень за bilink.ua і 155 гривень за kolo.tv. На момент від’їзду ці ціни в Києві були ще нижчі.

Транспорт

Додому їздив щомісяця, іноді кілька разів. Спочатку «Чорноморцем» (з Одеси вирушає о 22:30, у Києві вранці о 7:00), поки ціни були «людські»: близько 500 гривень за СВ, згодом квиток вже коштував приблизно 800. Потім пересів на Intercity. Для мене розклад був зручний: з Одеси вирушає о 5:30, а до Києва прибуває близько 13:00; з Києва — о 16:30, в Одесі — близько 23:30. Комфортно в цьому потягу почуваюся. Кілька разів літав Bravo Airways, але, на жаль, швидко рейс скасували й «дурничка закінчилась».

Також нормальна альтернатива Intercity — це автобуси: Gunsel та Autolux. Мені більше до вподоби перша компанія. Щодо цін — усе демократично, вартість квитка близько 400 гривень. Сервісом BlaBlaCar користувався двічі, мав не зовсім приємну історію. А після подій у Львові припинив.

Міським транспортом в Одесі їздив мало: здебільшого маршрутками. Трохи незвично платити при виході. Але проблеми у цьому зовсім не бачу, із часом звикаєш. Кілька разів катався на трамваї Французьким бульваром. Стан вагонів не дуже, але жити можна.

Тема таксі в Одесі заслуговує окремої уваги. До речі, рекомендую завантажити собі «Тачку!». Це один із найпростіших і водночас найкращих, на мою думку, продуктів на ринку. Там можна вказати ціну, яку ти хочеш заплатити за поїздку. Водії в радіусі бачать твою пропозицію і пропонують свою ціну. Ти їдеш за ту суму, про яку сторгуєшся. Ну ми ж типу в Одесі, чи шо? Може, тому ця приблуда дуже популярна тут. Недоліком є те, що приймають лише готівку.

Таксі я користувався дуже часто, тому історій мільйон. Розкажу дві. Одна допоможе пройнятися атмосферою міста. Друга — стосується нас із вами. Мені пощастило кілька разів їздити з одеситом віком 60+ років. Він розказав багато цікавого про місто, і я йому за це безмежно вдячний.

Коли їхали біля одного будинку, він сказав: «Вот тут я жил много лет назад. А вот из этой парадной выбегал молодой Дима Харатьян с пистолетиком, когда снимали фильм „Зеленый фургон“. Вы смотрели? Нет? О-о-о...». І тут він на мене подивився типу: «А шо вы вообще знаете за жизнь, молодой человек...». Після цього порадив подивитися кілька фільмів, які знімала Одеська кіностудія (до речі, туди просто обов’язково раджу сходити на екскурсію). А саме: «Приморский бульвар», «Зеленый фургон», «Мы из джаза». Перегляньте, не пожалкуєте.

Інша історія сталася літнього ранку. Я поспішав на вокзал, і мене віз дядько 60 років. Я поцікавився, за скільки часу домчимо. На що він відказав: «Ну, если встречных камней не будет, то минут за 15 долетим». Їдемо й бачимо біля Оперного молоду парочку: цілуються і роблять селфі. А далі чую 5-хвилинний монолог: «Вот что это такое? В нашем языке столько этих иностранных слов. Селфи... ну есть же нормальное слово „фотокарточка“. Или это... джем... отличное слово „варенье“. А вот это вообще меня убило... IT-специалист». До цього я мало не вибухав від сміху, але мужньо тримався. «В Советском Союзе не было никакого IT-специалиста. Вот мы говорили — „электронщик“, и всем все сразу было понятно». Ну тут я вже не витримав і просто розреготався.

Атмосфера міста

Одеса має свій ритм і мікроклімат. Тут майже все «на расслабоне», зайвий раз люди не хочуть «делать себе нервы». Багато чого відкривається об 11:00. Тоді як у Києві зазвичай все стартує о 9:00 або 10:00. Люди значно позитивніші, ніж у Києві. До переїзду я часто їздив у метро. Щоб уранці побачити усмішку, це має пощастити. В Одесі все інакше.

Окремо хочеться відзначити гумор. Про нього, звичайно, багато сказано і написано. Сам я помітив, що одесити жартують дуже тонко. При цьому класно відчувають межу, яку не варто перетинати, бо буде бійка. Вони до тієї межі наближаються максимально близько, але далі не йдуть. У результаті всім комфортно та смішно.

У статті, яку вже згадував, читав коментарі стосовно клімату та екології. Особисто мені в Одесі дихається значно легше, ніж у Києві. Усе-таки морське повітря — це велика сила. Море на «Ланжероні» цілком нормальне для купання. Принаймні я досі живий, кайфував там безліч разів. Коли буваю в Одесі влітку, обов’язково туди біжу. У холодну пору року тут панує сильний і пронизливий вітер. Варто мати це на увазі. Сильний дощ і снігопад можна прирівняти до стихійного лиха. Система водостоків нікуди не годиться, комунальні служби прибирати не поспішають. Крім того, техніка не скрізь і проїде, бо деякі вулиці дуже вузькі, а заїзди у двори — ще вужчі.

IT в Одесі

І нарешті тема, яка, мабуть, дуже цікавить колег, а саме — що ж в Одесі з IТ? Одразу скажу, що не проводив детальних досліджень щодо кількості компаній, їхньої специфіки роботи, вакансій тощо. Знаю, що на той момент у місті були присутні гравці як національного/міжнародного калібру — Ciklum, Luxoft, DataArt, BeetRoot, Oracle, так і локальні компанії: Provectus, Lohika, Comodo та інші. Проводились meet-ups з різних компетенцій IT, зокрема з DevOps, PM Day тощо.

Щорічно організовувались спортивні турніри, наприклад, змагання із картингу, спартакіада серед працівників IT-компаній міста тощо. Та куди б не приводили мої захоплення, скрізь я обов’язково зустрічав колег. З одного боку, як каже класик: «У дураков мысли сходятся». А з другого — в Одесі багато активних «елєктронщіків» з широким колом інтересів, різнобічних і гармонійних особистостей. До речі, я не помітив домінування якоїсь однієї компанії, як, скажімо, у Львові.

Повернення до Києва

Мої пригоди в Одесі закінчились, коли клієнт вирішив розірвати договір із компанією. Я розглядав кілька проєктів в Одесі, бо лишитися хотілось. Однак київський ринок більш жвавий, тому я повернувся додому і приєднався до іншої компанії.

Розповідав новим колегам свою історію. Питають: «Как тебя угораздило из Киева уехать в Одессу?». Відповідаю: «Неправильный вопрос. Спросите лучше, как угораздило из Одессы вернуться в Киев?». Звичайно, це жарт, бо Київ — це мій дім. Але я жодного дня не розглядав свій переїзд як downshifting.

У компанії, де працюю нині, знайшов багато спільного з тим, як було в Одесі: оперативний і прозорий процес рекрутменту, класний офіс, мінімальний рівень бюрократії, близька по духу корпоративна культура, коли люди дивляться на роботу із вогником в очах. Тільки моря бракує. Якщо відкриється філія в Одесі — буду першим, хто її відвідає.

Висновки

Одеса — місто незвичне. Воно вразить кожного — когось позитивно, як мене, а когось, навпаки, пригнітить. Це місто жартів і гумору. Не дивно, що моя подорож туди почалась «по приколу». Компанія зробила все, щоб мій переїзд був максимально комфортним. А сам процес хайрінгу та онбордингу минув дуже круто.

У професійному плані для мене це був надзвичайно корисний досвід, справжній фундамент для подальшої кар’єри в IT. Вдячний усім колегам. А особливо тим, хто упізнав себе в статті. Побут і дозвілля, на моє переконання, значно залежать від того, як далеко живеш від офісу, а також від центру. У місті безліч можливостей для активного проведення вільного часу: кожен знайде щось на свій смак. В Одесі є де погуляти, потусити або спокійно відпочити. Про море я взагалі мовчу, бо слова тут зайві.

Люди здебільшого позитивні, добрі, кумедні. Часто зустрічаєш колег з IT. Водночас ціни на продукти та деякі послуги вищі, ніж у Києві. Клімат має свої особливості — треба берегтись від злого вітру, а також бути обережним при сильних дощах і снігопадах. Будь-який переїзд передбачає адаптацію, побудову нових стосунків, облаштування побуту тощо, але в Одесі є своя специфіка...

Сподіваюсь, моя розповідь стане комусь у пригоді. Жити в Одесі — це випробування. Для мене воно виявилося класним. Бажаю, щоб для вас воно було ще кращим.

Щоби не пропустити нові статті Максима Мурзака — підписуйтеся на нього у телеграм-боті Стрічки DOU.

По материалам: http://feedproxy.google.com/~r/DevelopersOrgUa/~3/C5j7B9BW9ds/

Смотрите также

Увы, три миллиарда долларов не сделали меня счастливым
Чому Геніальний Нікола Тесла Був Одержимий Пірамідами...
У Києві п’яний водій вилетів на зустрічну смугу і потрощив три автівки (фото, відео)
Чем скука полезна для нашего организма – исследование
Свідків смертельного наїзду на велосипедиста шукає поліція Дніпропетровщини